чому, не дав потримати дитину?
чому для інших плюнув й приросло?
на цьому бездоріжжі я загину
всі пальцем тикають не місто, а село
йому ніколи й гадки я не мала
обід вечеря завжди на столі
чвари, де бджоли оминала
завжди Додому до святині до землі
молилась, боженько, щодень
зранку в струделик загортала
і мріяла про крихітку пісень
ні, не могла, душа мабуть страждала
яблучний цвіт пустий гілку зламала
агрус у терні цвів, надія помирала
я з тим до... світу сонця... не стогнала
народжена у браці, батько вдень
залишив Україну матір мою,
вона тоді виховувала сина
а він, він інший був, казали осетином
не міг він обрюхатити родину
поїхав, залишивши мамі жест
побачити б його, простить провину
скинути з серця важкий важкий хрест
може тоді, мій боженько, не згину?
печінку відновлю й хоч на годину
відчую як то народити вінчану
богом бережену маленьку ніжку
теплу ручку дитинку, Сонечко маленьке...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439088
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.07.2013
автор: Ольга Ратинська