Життя нас випробовує на міцність.
Всіх під укіс історія несе.
Паралізує душі несумісність
із сірістю, що поглинає все.
В історії ми все ще на початку
тунелю до відомого кінця,
де люди затоптали серце Данко.
Вмирають самовіддані серця.
По них вогонь прямий і перехресний
з державних башт недолюдки ведуть.
Несуть свій хрест талановиті й чесні.
Чиновним бидлом нехристи стають.
У цьому еволюція не винна.
Природа помилялася не раз.
Не того сорту виявилась глина –
недолюдки звихнулись на машинах,
а люди все ще ходять в добрий час.
У сірості – ні совісті, ні честі.
У бідності на все – нема коли.
Несуть ярмо понуро, як воли.
Нікчемами приречені до смерті,
самі себе гуртом перемогли.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439070
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 23.07.2013
автор: I.Teрен