Чому довколо стільки зла? Тому, що ми самі його породжуємо та годуємо своїми вчинками та помислами.
Чомусь в цьому світі легше помститися, аніж пробачити, зненавидіти , аніж дати другий шанс, обернутися на звіра ніж до кінця залишитися людиною.
Ми самі знищили Віру, Надію, Любов. Проміняли їх на кюпюри та інстинкти.Змінили людяність на фальшиву маску, підробили емоції, почуття. Навчилися шикарно брехати не тільки оточуючим, а й собі, вміємо і рахувати вранці кількість влитої отрути -алкоголю звечора.
Уміємо від нерозділеного кохання в 15 років в напівживому стані лягати в ліжко, і на ранок тішитись новим рівнем деградації, стаючи брудною ганчіркою без честі та сорому. Тепер це модно, тепер цим можна пишатися. Так само, як модно ненавидіти батьків, через те, що вони лізуть у життя. Тобто, якщо щось стається-" Мамо , поможи, а так - Не хар мене , іди на кухню!!!"
Можемо і прикольнутися з бомжа чи алкозалежної людини, уміємо і плюнути в долоню людини, що просить милості.
АЛЕ:
Де гарантія, що кожен із нас не буде на її місці? Де гарантія, що наші ж діти , після того як побачать нашу розмову з батьками в пориві люті не візьмуть ножа до самих нас? Де гарантія , що з з буквально заспиртованою печінкою і букетом в кращому випадку венеричних хвороб, а гіршому з купою абортів,- ми доживем хоча б до п'ятдесяти? Ніхто такої гарантії дати вам і не ризикне.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438694
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.07.2013
автор: Вулична Хуліганка