Я не знаю, що таке " синє" небо,
Бо з дитинства мої очі в пітьмі
Та чую згори пташок дзвінкий щебет,
Жаль людські душі ,вони ж бо німі.
Я не знаю, що то за " синє" море,
Лиш дотик хвиль його відчуваю,
Поглинає мене суцільний морок,
Я, як у морі в ньому плаваю.
Морські хвилі, прилипають до шкіри,
Шовком, тіло сліпе огортають,
У безодню затягують без міри,
Потім слізьми додолу стікають.
Я живу своїми ж бо відчуттями
До мертвого і живого й чую,
Як горнуться до чутливих ніг трави
Й оксамитом їх в спеку цілують.
Я не знаю, що то за " чорні" хмари
І як виглядають краплі дощові,
А після дощу як веселка грає,
Бо життя моє давно є в імлі.
Я відчуваю дотик дощу до вій,
До щік і вуст - оцих очей моїх...
Мені б злетіти в вирій чи стати в стрій,
Припасти до долонь, мамо, твоїх.
Навколо пітьма, мов стіна, я одна,
О, Боже, відкрий мені ці очі,
Живу, як дитя, ні сонця, ні вікна,
Я так побачити цей світ хочу!
******
До автора ЛГ не має відношення.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438514
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.07.2013
автор: Макієвська Наталія Є.