Ти сидиш, старенька, вечір в вікно плине,
Очі пеленою втома закрива.
А, немов би пташка, думка твоя лине,
Зве синів додому доки ще жива.
Пташкою б злетіла, від пітьми укрила
І своїх синочків серцем зберегла.
Але де ж ті сили і орлині крила –
Адже ще в дитинстві нам їх віддала.
Почекай же, мамо, прилетять до тебе,
Ще ж не розпустились до сонця ясени,
Ще орли злітають, підкоряють небо –
Прилетять в гніздечко ріднії сини.
Приспів:
Прости нас, мамо, що ми забуваєм
Про твої турботи і твої тривоги.
Те, що ти не вічна, ми давно вже знаєм,
Тільки не вертай нас, нене, з півдороги.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438315
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.07.2013
автор: Дмитро Юнак