на порозі колись кохались,
бо не мали часу увійти
били посуд на кухні змагались
готувати не було мети
він торкався тендітно ніжно
вона всюди шукала мости
а знаходила одяг ранком
час вечірній бажав цвісти
розцвітала не гріла долоні
відчуття поринали кудись
ревнував до зорі і на склоні
загорівся поріг і число
посміялося, ставив грати
підвіконня не тим заросло...
а сусідні люстерка й палати
поцілунки принесли й весло
убий жінку, вона не в змозі
роспізнати кохання й зло...
та вона... одягнула лати
він шукає, її занесло...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438277
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.07.2013
автор: Ольга Ратинська