Вітер тихо з листям грає,
Сонце ледве світить і гріє,
Я сиджу та про тебе гадаю,
Та про ті, що траплялись події.
Я дивлюся з вікна, все когось там шукаю,
Багато обличь, незнайомих ще
більше,
Та серед них усіх я не бачу,
Те обличчя, що бачив раніше.
Мурашник, стає величезним,
В ньому, як завжди,
Кожний за себе сам,
І здається, тут ти пробігаєш,
Але, то зоровий лиш обман.
Ти, там в ньому, моя королева.
В цьому світі забутих примар,
Мені образ нагадує твій,
Промінчик світла серед похмурих
хмар.
Вітер тихо з листям грає,
Я біжу та не знаю куди,
Тут дзвінок. Я встаю, прокидаюсь.
Й проклинаю нездійсненні сни!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437746
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.07.2013
автор: Останій Романтик