На цвинтарі забутому сільському
Похилені від старості хрести...
Тут почесті не віддають військові
І мало хто приходить вже сюди.
Десь тут лежать батьки моєї мами,
Її маленький братик поруч спить..
А скільки їх, від голоду померлих,
По всій країні у землі лежить...
Приспів:
Коли вони вмирали, їм дзвони не дзвонили,
Були уже спаплюжені церкви..
Лише земля стогнала, коли дітей ховали
І зорі тут вмивалися слізьми!
Холодний і голодний тридцять третій
Пройшов над Україною мов смерч...
За більшовицьких тих страшних совєтів
Розмахувала тут косою смерть.
Вмирали люди з голоду, а десь зерно гноїли,
Вказівки із Кремля такі були:
Чим менше українців залишаться живими,
Тим ліпше буде з них мотузки вить.
Приспів.
Коли з трибун я слухаю промови,
Як хороше було в союзі жить,
Про те,що нам потрібні дві державні мови,
За всіх, за нас, душа моя болить.
Ні, їм не повернути часів отих проклятих,
Я вірю над країною ще сонечко зійде...
І заживемо всі ми привільно і багато,
І Україна моя розцвіте!
Приспів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437692
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.07.2013
автор: Dido