Знов тримаюся міцно за крила дороги,
Засинаю в обіймах чужих країн.
Повернутись до тебе не маю змоги.
І ти знаєш: не хочу. Не бачу стін.
Чесно, жила би так: автостради, готелі.
І не вірила б вперто у кілометраж.
Центр всесвіту, любий, - не твої пустелі.
То лиш в мене на них псевдоажіотаж.
І не знаю, в якому прокинуся місті
Чи що вміститься в простір всіх моїх валіз.
Тільки б їхати далі. Хай швидкість не двісті.
Тільки б не зупинятись, не бачити сліз.
І лишити б позаду ці кляті кордони,
У кишені стискаючи карту доріг.
Віриш, твої обмеження і заборони
Лиш самого тебе і збиватимуть з ніг.
Не рахую години, кусаючи пальці.
Знов прокинуся завтра в якійсь із країн.
Божеволіють, сонце, не від дистанцій.
Божеволіють завжди за крок до змін.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437453
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 15.07.2013
автор: Fairytale