КладОвище. Спекотна літня днина.
Вінки, букети, жалісні слова.
Усі в сльозах: і учні, і родина.
І тільки ти проститись не прийшла…
Ти добре знала про його кохання,
Та уникала ніжних одкровень.
Мабуть, жаліла. Це ж любов остання –
Яскравий промінь в листопадний день.
Його кохання, пристрасне і ніжне,
Було невчасне і, мабуть, смішне
В твоїх очах, – незрозуміле, грішне.
Чи взагалі ти думала про те?
Він старшим був на цілих півстоліття.
То й що? Любов не знає перепон.
Вдихнув тебе – жасминове суцвіття –
І втратив назавжди спокійний сон.
Була ти поряд – він іще тримався:
Статечний, мудрий і неговіркий,
Лиш інколи мрійливо посміхався,
Шукаючи очима профіль твій.
Коли ж ти переїхала, раптово
Зіщулився і якось постарів.
Про зустріч мріяв: хоч єдине слово!
Чи лист від тебе… Марно поштарів
Він виглядав з омріяним конвертом,
Аби дружина перша не взяла…
Ти ж не писала. І, якщо відверто,
Не думала про нього. Не могла
Його своїм коханим уявляти.
Дідусь, та й годі – чесно, без образ.
Закоханий? ШкодА! Поцілувати
Із жалості дозволила лиш раз.
Акт милосердя – лагідно, нехтиво…
(Кохання поважати – то не гріх).
Він в час останній згадував щасливо
Вишневий присмак юних вуст твоїх…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437155
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.07.2013
автор: Маргарита Шеверногая (Каменева)