[i] "...Ох, якби ж то вмерти... Якби ж то вмерти..."
(Адель Станіславська "Болить")[/i]
А так, бува, болить, що й не стерпіти -
Аж репаються з болю образи!
Повиростали, вигулькнули діти -
Не бачать материнської сльози.
Не чують батькового нарікання...
А рани домордовують, печуть!
Щоденно і щоночі до світання
Вогненні змії лазять по плечу.
За що ж ся мука видалася, Боже?
За що ж оця покута без межі?
Врізаються у тіло болю рожі -
Нестерпні колючки, тонкі ножі.
Уже й молитва вірою безсила -
Безглуздя чи миттєве забуття?
Розпука розтікається по жилах
І серце ворохобить до виття:
- О, смерте люба, де ти, де ти, де ти?!
Зрятуй од цеї немочі, звільни!
У темній тиші кривляться портрети,
А стеля тисне, наче валуни...
***
Не перший день лежить старий каліка,
Не вперше смерті змолює собі...
Ридає мати, сльози - наче ріки,
Лиш ба, тих сліз не бачать молоді...
(13.07.13)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437114
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.07.2013
автор: Леся Геник