Відтоді сонце вже не так яскраво світить,
І не курличе більше в небі журавель,
Про тебе спогад як завжди мене пригнітить,
З життям давно відплив твій корабель.
Судно прямує в світ,людьми не бачений,
У цім житті ми більше не зустрінемось,
Для мене тату ти назавжди втрачений,
При зустрічі на небі ми обнімемось.
Щиріших сліз з очей моїх не лилося,
І болю більшого ніколи ще не знав,
Про зустріч із тобою знов приснилося,
Ти просто взяв собі й пішов ,а я чекав.
Зозуля обіцяла ,що до сотні будеш жити,
На мою радість п'ять хвилин вона кувала,
Ти завжди мудрості хотів мене навчити,
Та недовчив чомусь... зозуля набрехала.
Стакан води у ліжко не подам уже,
Хоча бажаю цього сильно як ніколи,
Хай твою душу Господь збереже,
Нажаль мене не ти відвів до школи.
І не повЕрнуться роки страждань моїх,
Без тебе було важко й сумно дуже ,
Тепер я гарний вчитель помилок своїх,
Я сподіваюся тобі це не байдуже.
© Коля Януш
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436899
Рубрика: Присвячення
дата надходження 12.07.2013
автор: Коля Януш