Вітер жалем гуде над полями,
Як жіночий розпачливий плач.
Мій синочку, сьогодні для мами
Ти кохаючим серцем пробач.
Ти пробач, що тремтіти не вміла,
Від душі відганяючи страх,
Що я друзів лишать не хотіла
Добровільно, свій вибравши шлях.
Ти пробач, що ночами в неволі
Від насмішок, тортур, і від зла,
Без тебе задихалася з болю
І той біль якось пережила.
Як від ран я від згадок страждала,
Коли з серця, з моєї крові
Сина любого в мене забрали
І сказали – без сина живи...
В темноті бивсь проміньчик надії,
У журбі іскра щастя цвіла.
Я навряд чи колись зрозумію,
Як же вижить без тебе змогла?!
Ти пробач, що не чув моє слово,
Що не знав, як, покинутий, жить.
Ти пробач, що я далей зимових
Не змогла до тебе скоротить.
Жереб щастя мені все відкинув,
І шляхи всі пурга замела.
Ти пробач, що в тяжку ту хвилину
Я тобі помогти не змогла.
Ти пробач всю твою самотину,
Твій юначий покривджений плач,
твого поту що кожну краплину
З праці тяжкої, синку, пробач.
Ларыса Геніюш
Прабач
Вецер жалем гудзе на разлогах,
як жаночы няўцішаны плач.
Мой сыночак, сягоньня так многа
мне кахаючым сэрцам прабач.
Ты прабач, што дрыжаць я ня ўмела,
ад душы адганяючы страх,
што сяброў пакідаць не хацела
дабравольна, свой выбраўшы шлях.
Ты прабач, што начамі ў няволі
ад насьмешак, ад зьдзеку і зла,
безь цябе задыхалася з болю
і той боль неяк перажыла.
Быццам раны, балелі ўспаміны,
калі з сэрца, зь ліпучай крыві
адарвалі каханага сына
і сказалі – бяз сына жыві...
Біўся ў цемры праменьчык надзеі,
іскра радасьці ў дзікай журбе.
Я наўрад ці калі зразумею,
як жа выжыць змагла безь цябе?!
Ты прабач, што ня чуў маіх словаў,
што ня знаў, як, пакінуты, жыць.
Ты прабач мне, што даляў суровых
не змагла да цябе скараціць.
Лёс магчымасьці ўсе мне адкінуў,
і шляхі мне пурга замяла.
Ты прабач, што ў цяжкую хвіліну
я табе памагчы не змагла.
Ты прабач мне тваю адзіноту
твой юначы пакрыўджаны плач,
тваю кожную кропельку поту
зь цяжкай працы, сыночак, прабач.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436753
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 12.07.2013
автор: Валерій Яковчук