Я, люблячи тебе, не забуваю,
Чи знов побачимось, я ще не знаю,
На серці тягота і я сумую,
Я знову бачу, що тебе втрачаю.
Чи ж я живу без тебе, чи існую?
На скрип дверей я рвучко озираюсь,
Щоби побачить сполох, певно раю,
Але не ти там, а лиш темний морок,
На тлі дверей тебе давно немає,
Лиш спогад залишився, а не сполох.
Із часом все пройде це – мав надію,
Хоча в душі я ще про тебе мрію:
І хочу, щоб все зло пішло з туманом,
А ми порозумітися зумієм.
Та бачу то не дійсність, а серпанок.
Можливо якось рано, на світанні,
Коли вже пропадуть всі сподівання,
Зустрінемось – це буде ніби подвиг,
Надіюсь буде спільним це бажання,
Що викличе захоплення і подив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436050
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.07.2013
автор: Мірошник Володимир