Час піском крізь мої долоні
Більше його мені не втримати
Намагалась відчайдушно мірами відрізняти добро та зло
Неможливо
Сплелись у клубок єдиний
Підкажи нам тепер, де ж те джерело всесили?
О премудра, свята, Фемідо!
Як пройти нам повз спокуси та забутий біль?
Відшукати рівновагу, що згубили грою?
Не помічати тих отруйно-саркастичних обличь
Але ж я не більш, ніж просто звук між минулою і теперішньою собою
Маю рівно стільки прав, скільки визначено для всіх
Тож забудемось з тобою келихом вина в ніч грому
Я вже вистраждала стільки, щоб не помічати ніяких різниць?
Щоб байдужість плавно охопила
Знову.
Час втікає
Але ж нас вчили, що він наймиліший лікар!
Якщо і йому тепер не можна вірити, тоді кому?
Ми давно вже не бавимось із паперовим змієм
Ми давно вже втомились відрізняти любов та нудьгу
Наші роки проживаються вкрай безталанно
Намагалась упіймати час
Намагалась я зрозуміти, що таїться у глибинах безперервності годин
Але шлях мені закритий
Згірклий вітер дме у спину
Розвертаюсь в нікуди
Час піском втіка у темінь снів
06.07.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436042
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.07.2013
автор: Demetris