[img]http://cs402521.vk.me/v402521008/89f5/QVfKqixWKiY.jpg[/img]
Чому твої очі сняться щоночі
І згадують губи п’янкий аромат?
Тих юності днів вернути не зможу –
Не витру ж я сльози як сум у очах.
Обіймів нових ніщо не пророчить,
Хоч квіти чекають у старім саду:
Для тебе їх рвав, кохана, щоночі,
Тепер все скінчилось - туди не піду.
А квіти цвітуть і ваблять самотніх,
Та тільки не тих, що віддали життя
За щиру усмішку, очі тернові,
Що ніжно манили аж мліла земля.
До неба злітають, в холоді в’ються
Далека усмішка, чужа вже хода,
Зробила мене одвічним вигнанцем
Зі світу любові, де місця нема.
Не варте життя, хай навіть на волі,
Без подиху рідного, ласки й тепла,
У мене ж своя приречена доля -
Любити і знати, що ти не моя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435825
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.07.2013
автор: Салтан Николай