Збожеволіла осінь до світанку,
На мрії цідить випрошений дощ.
І цим бере неначе полонянку,
І ходить серед душ і серед площ.
А ти пішов від мене.Не залишив
Мені ні мрій,ні зіроньки.Іди...
І тільки болем знов на серці вишив
Все некохання...Це вже назавждИ?
Збожеволіла осінь.І танцює,
Глузує з мене,мрії не дає.
А потім біль до вечора рубцює,
І знову дощ в долоні подає.
Збожеволіла осінь.Наче панна
У золото вдяглась.Не до лиця...
Читає лист святого Іоанна,
І молиться(здається)без кінця.
Збожеволіла осінь.Кличе вітер,
Щоб мою душу гладив і любив
Викладує слова із дивних літер,
Це певно краще диво із всіх див.
Збожеволіла осінь.Бо говорить,
Втішає,мені руку подає.
І знов всі фарби у душі відтворить,
А потім навіть листя продає.
А ти пішов.Хоч осінь і вмовляла,
А ти пішов,не слухав.І пішов.
Та я тебе в душі поцілувала.
Молилась,щоби кращу лиш знайшов...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435529
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.07.2013
автор: Відочка Вансель