Дихаєш чомусь так тихо...
Тримаєш повітря в легенях так довго,
Так сильно стискаєш його в своїх грудях.
Зі мною ти справжній, незвичний на людях.
Ти смішний, коли вголос читаєш мої вірші
І збуджуєш (без сумніву), коли слухаємо тишу.
Коли не голишся стаєш загадковий, цікавий
І просиш: "Ян, звари мені з корицею каву".
Ми ставимо сумні пісні Тополі на повтори
І мріємо, що ми не в Луганську, а там, де море.
Робимо зі спрайту і м'яти холодне мохіто.
А потім дуркуєм, бо все це сміхота цілковита.
Вночі нас тихо-мирно зустрінуть квартали,
Вони чули все, про що ми о третій ранку щебетали.
Я млію, бо ти моя довгоочікувана втіха
І досі дивує:"Чому ти дихаєш так тихо?".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435461
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.07.2013
автор: Яна Янчік