Р. М. РІЛЬКЕ : ЕРОС (з нім. і фр. )




ЕРОС  

(з  французької  мови)


(І)


Ти  –  злам  у  грі  на  двох,
поразка  з  радим  ликом;
славетний  мов  Карл  Великий  –
цар,  імператор,  Бог;

і  миттю  –  простий  торбар  
з  покрученим  тілом  хворим;
личиною  перетворень  
ти  завдаєш  удар.  

Все  б  на  краще  було,  лиш  ти  –
не  деінде,  а  в  нас  (це  гірше)
мов  канва  чорноти
у  шалі  узорів  кашмірських.


(ІІ)


Хутчій  ховаймось  від  його  обличчя  –
розпалювача  марень  і  примар,
нехай  поглине  темрява  довічна
його  пекельний  невмолимий  жар.

Нас  розлучає,  підморгнувши  підло,
з  коханими  і  розкошує  сам;
жадає  плоті  цей  дикунський  ідол,
пантер  пустельних  обраний  бовван.

Заполоняє  нас  бучним  кортежем
і,  полум’я  розвівши  там,
втікає,  наче  з  пастки,  від  пожежі,
не  доторкнувшись  до  приман.  


(ІІІ)


У  гущі  виноградного  угіддя
мелькає  він  і  забігає  в  грот:
низьке  чоло  дикунського  поріддя,
спотворений  античний  хтивий  рот…

Зомліле  ґроно  хилиться  додолу
від  ваготи  нестерпної  жари,
і  раптом  жах  проймає  все  довкола
обманом  літньої  пори.

Із  переможним  усміхом  лукавим
він  гонить  сік  і  плóдом,  і  стеблом
і,  наситившись  успіхом  забави,
дитинно  засинає  мирним  сном.  


(IV)


Терези  правосуддя  тримає  в  руках  не  богиня,  
ти  –  той  Бог,  що  роз’ятрює  шал  володіння  
і  кару  дає,  
замордовує,  б’є,  і  єднає  два  змучені  серця  
в  непомірне  одне,  для  котрого  і  Всесвіт  
навіки  стає  

затісним…  Той,  глухий  до  молінь  і  прекрасний,  
що  глузує  із  вуст,  прирікаючи  слово  упасти  
у  безпристрасну  синь…
І  жбурляє  в  ніщо  позамежне,  в  його  безгомінь,
покалічені  душі  –  уламки  незримих  склепінь.


***


ЕРОС  

(з  німецької  мови:  величезна  подяка  Сонце-Місяцю  
за  підрядник  і  консультації)


Масок!  Масок!  Ероса  сіяння
відвести,  коли  його  прихід
жаром  літнього  сонцестояння
розітне  весня'ний  небозвід.  

Німота  врочиста  і  безкрая.
Всі  перехопились…  Чутно  скрик…  
Незбагненним  трепетом  проймає,
як  утроба  храму,  сяйний  лик.

О  сваволя  вишня,  о  сваволя!
Божество  в  зеніт  зійшло.
Світ  здригнувся,  народилась  доля…
Плаче  потай  джерело.  

__________________________________________

ОРИГІНАЛИ:


EROS


(I)


Ô  toi,  centre  du  jeu  
où  l'on  perd  quand  on  gagne  ;  
célèbre  comme  Charlemagne,  
roi,  empereur  et  Dieu,  -  

tu  es  aussi  le  mendiant  
en  pitoyable  posture,  
et  c'est  ta  multiple  figure  
qui  te  rend  puissant.  

Tout  ceci  serait  pour  le  mieux  ;  
mais  tu  es,  en  nous  (c'est  pire)  
comme  le  noir  milieu  
d'un  châle  brodé  de  cachemire.  


(II)


Ô  faisons  tout  pour  cacher  son  visage  
d'un  mouvement  hagard  et  hasardeux,  
il  faut  le  reculer  au  fond  des  âges  
pour  adoucir  son  indomptable  feu.  

Il  vient  si  près  de  nous  qu'il  nous  sépare  
de  l'être  bien-aimé  dont  il  se  sert  ;  
il  veut  qu'on  touche  ;  c'est  un  dieu  barbare  
que  des  panthères  frôlent  au  désert.  

Entrant  en  nous  avec  son  grand  cortège,  
il  y  veut  tout  illuminé,  -  
lui,  qui  après  se  sauve  comme  d'un  piège,  
sans  qu'aux  appâts  il  ait  touché.  


(III)


Là,  sous  la  treille,  parmi  le  feuillage  
il  nous  arrive  de  le  deviner  :  
son  front  rustique  d'enfant  sauvage,  
et  son  antique  bouche  mutilée...  

La  grappe  devant  lui  devient  pesante  
et  semble  fatiguée  de  sa  lourdeur,  
un  court  moment  on  frôle  l'épouvante  
de  cet  heureux  été  trompeur.  

Et  son  sourire  cru,  comme  il  l'infuse  
à  tous  les  fruits  de  son  fier  décor  ;  
partout  autour  il  reconnaît  sa  ruse  
qui  doucement  le  berce  et  l'endort.  


(IV)


Ce  n'est  pas  la  justice  qui  tient  la  balance  précise,  
c'est  toi,  ô  Dieu  à  l'envie  indivise,  
qui  pèses  nos  torts,  
et  qui  de  deux  coeurs  qu'il  meurtrit  et  triture  
fais  un  immense  coeur  plus  grand  que  nature,  
qui  voudrait  encor  

grandir...  Toi,  qui  indifférent  et  superbe,  
humilies  la  bouche  et  exaltes  le  verbe  
vers  un  ciel  ignorant...  
Toi  qui  mutiles  les  êtres  en  les  ajoutant  
à  l'ultime  absence  dont  ils  sont  des  fragments.  


***


EROS

Masken!  Masken!  Daß  man  Eros  blende.  
Wer  erträgt  sein  strahlendes  Gesicht,  
wenn  er  wie  die  Sommersonnenwende  
frühlingliches  Vorspiel  unterbricht.  

Wie  es  unversehens  im  Geplauder  
anders  wird  und  ernsthaft...  Etwas  schrie...  
Und  er  wirft  den  namenlosen  Schauder  
wie  ein  Tempelinnres  über  sie.  

O  verloren,  plötzlich,  o  verloren!  
Göttliche  umarmen  schnell.  
Leben  wand  sich,  Schicksal  ward  geboren.  
Und  im  Innern  weint  ein  Quell.




адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435354
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 05.07.2013
автор: *****