Спустошена до краю, як пустеля,
зневірена до краю, до кінця.
То де ж те світло у кінці тунелю?
Іду вперед, назад нема вже вороття.
Ступаю неквапливо і поволі,
немов незряча, йду по темноті.
Шукаю свій ясний надії промінь.
Химерними вдаються кроки ті.
Удари серця наче молотка...
Його стиснули в грудях, тож на волю
воно все рветься, б'ється, поспіша...
Але все марно. Лиш пульсують скроні.
Немає ні початку, ні кінця
тій темноті, що шлях мені закрила.
Не знаю вже, чи справжнє це життя,
бо зовсім не такого я хотіла.
Нехай просвітлення очистить мою душу
і віра серце хай моє сповнИть,
щоб знала я - воно не прото б'ється,
а щоби світлом темний світ цей пробудить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435353
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 05.07.2013
автор: Марія Семенюк