[quote]...якщо це божевілля - воно справжнє...[/quote]
В цій тиші дзеркальні міста плачуть симфоніями,
Я розкладаю тебе алфавітом, щоб не забути, чорнилом проводжу по шкірі,
Встромляючи пальці, і ти граєш клавішами фортепіано, музику моїх терпких віршів...
Словами я...Словами я тільки готуюсь до бою, аби перетнути свої кордони,
Ти їх руйнуєш обличчями то низьких, то надто високих нот...
Жодного разу не торкнувшись ні однієї струни, ти в темряві лишаєшся світлом,
Ти — світло...
Я б писала твоєю прозою, засинала з голосом твоїх муз,
Але так зненацька будується нове місто і там надто багато крихкого скла,
Ти ідеш, ріжучи ноги об ці меркантильні друзки...
Мій воїн в своїх обладунках вірить в свою надприродність,
В свою непереможність...
Міста падають долу, заливаючи рот оскомою,
На що здатний коли перерізане горло?!
Коли тільки музика переливається в тендітну прозу,
І стеля зовсім не небо, підніжок — ніяк не земля,
На що здатний, коли я у твоїй середині пишу вірші,
А ти переповнюєш нотною прозою моє життя?!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434966
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.07.2013
автор: Ваньоха Р.