пітьми притьмарені тенета
і ноги ходять
колобродять
питають
очі, просять очі
остилі випхані тунелі,
що повтікали хто-куди
питають очі,
просять очі
невгасимі далі
вкралі, загублені
в одвірках снів синів
твоїх ще не народжених
дійти? питають очі
що скажеш їм?
питають очі
коротші є до них шляхи,
а ти - іди
плута́й і плу́тай просять очі
хто ходить, той завжди знаходить
чи якось так
та перетак!
невтішний сміх мене марудить
із під небес
за горизонт
бо
просять очі сині, висі
скис тобі цей білий світ
навтік, навтік!
із корінням ноги відривай
і край...
той рай зболить тобі ще більш
коли ходу зупиниш,
не знайшовши краю, ме́жі, хоч стежечки
нізвідки,
щоб тікати звідти
то
сам її і прокладеш збожеволілий
ідеш
бо
очі просять і питають
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434911
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.07.2013
автор: Ковила