Вона стрічала його вірно все життя,
На всі побачення вдягала сукні чорні,
Щоб кожен раз переживати відчуття
При його світлості відбитій на шифоні.
Він входив ранком оксамитовим у дім,
Торкавсь вустами вбрання чорного, мов кави.
Вона ж жадала більшого, а в тім, -
Цілунки ніжні його, мов шовкові трави.
Її наївність божевільною була:
Його енергія живила її тіло.
Аби не спати - каву кружками пила,
Так їй у котре з ним зустрітися кортіло.
Вона, як завжди вся у чорному вбранні
І ось, нарешті, оксамитовий знов ранок,
Котрого вірно так стріча вона в вікні..,
Ах шкода як, що він лише Світанок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434848
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 02.07.2013
автор: Бойчук Роман