Всотує літо в зіниці нитки поржавілі,
спека у тріщини тіла встромлює леза -
глибше.
Майже притихла ілюзія гамору міста.
Попелом діти за вітром повіялись
сонце збирати в волосся.
Навколо стільки навмисних утеч
у підпілля:
руки - в кишені, очі - в асфальтові ніші.
І повертаючись жити в своє передмістя,
всі, як один, схрещують пальці на шиї -
місця не в змозі знайти.
Вікна прочинені навстіж -
гальма автівок,
запах запечених слив,
кип'яченої кави - хтось досі вперто
згадує про існування:
з вами ми!
З Вами!
Тихо заходьте, тихо сідайте до столу.
Ще миготять поміж пальців розжарені лампи.
Вітер, як попіл, у дім позаносив дітей -
світиться втомленим сонцем їхнє волосся...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434728
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.07.2013
автор: Іванна Шкромида