Ветерану

Володимиру  Олександровичу  П’янкову  –  бойовому  льотчику,  журналісту,  письменнику,  поету,  людині  надзвичайно    
великої    сили  волі  і  працездатності,  шановному  земляку  в  день  96-річчя


…Де  та  стежина  край  села  –  
Твого  дитинства  гілка?
Роками  пам’ять  обросла…  
Чи  ще  жива  Боївка?

І  ясним  сонечком    сплива:
Село,  сусіди,  школа,
Бори,  пшеничний  лан,  жнива…
Аж  серце  крає  болем.

Чи  ще  цвіте  весняний  луг,
Вітри  шепочуть  завше?
Шумує  знов  Єкатеринбург,
Вогні  над      «Уралмашем».

Гуде  натруджений  станок,
І  шпиндель  круте  швидко.
-  Роби  з  душею  все,  синок,
В  тебе  ж  робоча  жилка!

Рука  підтягує  різець,
(Як  в  цьому  є  потреба!)…
Наше    життя,  то  вічний  герць  -
Тебе  зове  вже  небо!

Хто  народив  оцю  весну?
Буяє  цвіт  навколо…
Але  курсанту  не    до  сну
В  Батайській  льотній  школі.

Який  важливий  цей  політ,
Бо  –  перший!  Пам’ятаєш
Слова  напутні:  «Йди  на  зліт!»?
І  хмари  вже  лякаєш!

…Та  ось  і  небо  –  рідний  дім,
А  ти  –  в  його  полоні.
Літав  крізь  бурі,  хмари,  грім
В  Уральському  загоні.

А  потім  випала  війна.
Яка  важка  ця  доля!
Без  тебе  їй  і  справ  нема!
Там  гартувалась  воля.  

…Аеродром  серед  полів,
Війна  збирає  тризну,
А  ти  навчаєш  «пацанів»,  
Як    захищать  Вітчизну.  

Їх  віч-на-віч  із  небом  звів,
Поставивши    на  крила!
А  час  настав  –  у  бій  повів,
Розправив  сам    вітрила.

Ось  Чорне  море,  Керч  і  Крим…
На  бриючім  польоті…
Новоросійськ…  Вогонь  і  дим…
Де  тут  пройти    піхоті?

Розвідник!  Будь  же  «на  чеку!»  -  
Он  месери  злітають!
А  там,  на  базі,  в  бліндажі,
На  тебе  так  чекають!..  

…Війна  згоріла  у  горні,
І  в  тебе  стезя  нова:
Планшет  і  карта  на  стіні,
А  ти  –  маестро  слова.

У    будні  теж  твій  шлях,  мов  ринг,  
А    стільки  живих  планів!
Лиш  написав  он  скільки  книг
Про  наших  ветеранів!..

…  Вогнем  оплавивши  серця,
Стиха  війна  поволі.
Її  не  знайдеш  озерця
Тепер  на  браннім  полі.

Тільки    в  житах  стоїть  курган,
Обіч  могил  -  тополі.
Схилився  в  скорбі  ветеран,
Упав  сніжок    на  скроні…

А  жито  колосом  шумить,
Йому  розказує,  сумує…
…Чи  ваше  серденько  не  спить?
Таких,  як  він,  шанує?

Будь  же  щасливим,  ветеран!
Хай  береже  Бог  долю,
І  були  гідні  ми  тих  ран,
Які    ти  виніс  з    бою!


26.06.13р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434636
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.07.2013
автор: Дмитро Юнак