Я сплету тобі вежу з пшениці
У ранкових туманних лісах,
І нектаром терпкої суниці
Змию з серця твій ріжучий страх…
Ти поглянь на фіалкове небо,
Що укрите ромашками хмар,
Що для тебе – одвічне плацебо,
У якому купаєш свій дар…
Ти поглянь… Я ж подивлюся в очі,
Де відбились ескізи весни,
Бо ці очі – вогненно - пророчі
Мені музи дарують ясні…
Ти вдихни аромат цього літа…
Я ж в перинах тремтячих долонь
Знайду захист. І сонцем зігріта
Я торкнуся твоїх русих скронь…
Ти – це я… тільки зовсім незрима,
Як повітря… Тебе не пущу.
І замкну за скляними дверима
Мою дивну людину дощу…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434279
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.06.2013
автор: E. Insomnia