Недолюблені діти з величезними дірами у серцях.
Вони можуть любити? Чи лиш вміло ділитися пусткою?
Ось Амур розставляє сіті – і потрапили двоє в пастку.
Одне одного кормлять плоттю. Язиками мішають страх.
Вона мріє про тата, що сховає від неї цей хижий світ.
Він чекає на матір із пухнастими крилами ніжності.
Але ось уже йдуть на страту – їхні постаті білосніжні
Простирадла вкривають хмарно. Охолоджують давній лід.
Недолюблені діти – так бояться віддати себе хоч грам.
Вони звикли радіти, коли хтось їм викручує руки.
Вони мають паски і пліті, одне одного ставлять у кут.
Почуватися непотрібними – це єдина відома гра.
«Ти мене вже не любиш?» Наче хтось по коліна її скосив.
Покривилися губи. І у грудях змія заклубилася.
Він сьогодні був дійсно грубим. Але визнати це несила.
І на кухні вже плаче: «Куди ти, мамо?!», – ще один недолюблений син.
(с)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434248
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.06.2013
автор: Тала Пруткова