ти баластуєш... серединка
в човні прозорому надкушені вітрила
чумацький шлях торує до землі
латтаттям білим квітами страждання
пожовкне листя і змарніє клен...
даремно все, даремне те мовчання
в кістках сидить клекоче дивний ген
вовчицею холодними очима
зіницями, мов зорями удень
кохання - неподолана наука
під гострим кігтем губи тіло руки
тріскотом терну напростець
під небом голубим вів на заклання
звивався човен падало бажання
туманом простирадел гул сердець...
то був початок Апогею, чи кінець?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434111
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.06.2013
автор: Ольга Ратинська