Знаєш, наскільки насправді це важко -
Тобі віддаватись усій, до спочину,
Постійно вдавати із себе людину
Посеред порожніх людей або пляшок.
Я жити у хаосі звикла потрохи
І звикла тобі не телефонувати…
Буває, наївно ще можу чекати,
Що марними все ж не залишаться роки.
Холодними пальцями вогник згасаючий
Кохання придушую мовчки до тебе…
Понад горами заквітчане небо,
А понаді мною – мій ангел кульгаючий.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433858
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.06.2013
автор: Беллатрисса Турнесоль