ПАМ'ЯТНИК ВЕЛИКІЙ ЗРАДІ
Це пам’ятник великій зраді:
Того, який усіх учив…
Його носить на шиї раді,
Не забиваючи голів.
До церкви ходять, до попів, -
Вони ж розумні – все розкажуть:
Що і кому, чого велів…
За гроші від гріхів «відмажуть».
Іди спокійно, гріши далі…
Він все спокутував за всіх…
Тож, навіть придорожні кралі,
Стоять невинні, - чи не сміх?
Невже то гріх, як тілом торгувати -
Така робота - трудівниці!
За те їх може поважати,
І цілувати у сідниці?
Цепи, хрести поначіпляли
І пруть до церкви за прощенням -
Людей, Христа сто раз продали
І гроші поховали по кишеням!
У владу лізти усі раді,
Або ще краще, як у Раді…
І що з бюджету нагребти,
А пам’ятник великій зраді
З дитинства на собі нести.
_____________________
Дбайливо рабське в нас плекали…
Бунтарське, справжнє – випікали…
Козацьке – геть з усіх голів!
Мовляв, Господь це так велів…
Брехня! Кажу це не до Бога…
Бо Він в мені, хоч я не Він:
Нема ганьби в цім на святого, -
Раз це пишу – його вимога -
Я крик його, набатний дзвін:
Рабів з нас роблять кому треба -
Рабами легко заправляти:
Ви тут робіть на нас, а небо…
А небо буде вас чекати ...
Дурні, безвольні Богу треба?
Такі потрібні тільки тут…
І рабська психологія – ганебна,
Породження бездарності і пут.
Якщо людей боги робили з себе,
То не тупі ми з вами, не раби, -
І тільки мудрості у них просити треба,
А не терпіння, долі чи журби.
Терпіти мусимо? А що терпіти?
Брехню, крадіїв, підлу зраду?
Але якщо ми божі діти, -
Одне мірило – божа правда!
Ісус волік хреста, як символ віри?
Плекати волю праведних учив
Оту науку написав він кров’ю:
Його наука є: народий гнів!
Зніміть розп’яття і залиште хрест, -
Побачите одраз: яка різниця -
Тепер ви за незломлений протест,
Тепер і ви нескорена фортеця!
Бо то не хрест, а меч і правда щира,
Розп’яття – пам’ятник великій зраді,
Покірність церкві, грошам, владі…
Несправедливість цього миру!
Хрестами відмічали подвиг –
Не розп’яттям!
Розп’яття – то великий гріх!
Яка падлюка підмінила ці поняття…
Бо хрест є непокора й оберіг.
У кожну мить ми маєм обирати:
То Хрест – святий, чи нам його розп’яти?
Як гріємо на тілі десь у себе,
Теплом ми голосуєм за того:
Розпнути нам його…а чи не треба -
Така дрібниця - тільки і всього!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433628
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.06.2013
автор: Петро Кожум'яка (Ян Укович)