Відчиняє ніч небесні двері:
Місяченько зір жене отару.
А на лавці у зеленім сквері
Вітерець голубить літню пару.
Сріблом припорошене волосся -
В молодість немає вороття...
І так хочу вірить, що вдалося
У стареньких пройдене життя...
Ось підвівся чоловік і руку
Неквапливо спутниці подав.
Щоб чуттів одвічних не розхлюпать,
Ніжні плечі тихо обійняв.
І пішли обоє в надвечір'я,
Як ходили, певно, сотні літ...
А статечні із небес сузір'я
Заздрісно дивилися їм вслід.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433132
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 23.06.2013
автор: Лариса Журенкова