Хотіла би навчитись бачить сни
Оті , що вихваляють люди.
Та через недостачу кисню в голові
Я бачити ніколи їх не буду.
Натомість завжди матиму свої
Оті , котрі дурні і хворі,
Де чорно-біле все і у пітьмі,
Де страшно й темно геть повсюди.
У них добра і зла немає.
У них лиш чорна пустота.
І кожен раз зжирають до нестями
І залишають по собі ніщо й ніяк.
Тому давно уже не сплю ночами.
Втомилася від болю і утрат.
І мабуть сенс цеї вистави,
Що це мій дар й прокляття водночас.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433053
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.06.2013
автор: Її лиш тінь