Могили сивої журби
Спочили в славі та зажурі,
З часів козацької доби
У небо дивляться понурі.
Їм свіжий вітер гомонить,
Спадають зорі золотаві,
Злітають в сяючу блакить
Натхненні жайвора октави.
Здригнеться серце – степ мовчить,
Мовчать зажурені могили
І тільки вітер гомонить,
Де дощ кістки знаходить білі.
І ти спинись, спинись на мить,
Тут наша слава спочиває,
Схилилась сяюча блакить,
Журливо дощик накрапає.
Вклонися їм крізь плин віків,
Поміж степів безкрайніх, диких,
Згадай про славних козаків,
Згадай про прадідів великих.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432965
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 22.06.2013
автор: Ерох2