Ти для нас єдина, калинова,
Чарівна в любистковій красі,
Наша рідна, неповторна мово,
У багатоцвітті голосів.
Говірки навчилась зберігати,
В берегах широкого Дніпра,
І народ зуміла закохати
В себе, подаривши два крила.
Для поета ти даруєш силу,
З кожним словом додаєш її,
І людина квітне, як калина,
Бо родилась на такій землі.
Не писали б музики такої,
Піснярі, без мови, уночі,
Муза б не давала їм спокою,
Заховавши римові ключі.
Мудрості немає у народу,
Коли мова, як душа мовчить,
І немає єдності у роду,
Коли фальш у мові зазвучить.
І поет безкрилий, коли мова,
З ним у парі не летить увись,
І в Пегаса зірвані підкови,
І у Музи сльози полились…
Мово, ми пишаємось тобою,
Полони і далі нам серця,
Щоби люди з мовою такою,
На рушник ступали до вінця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432781
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.06.2013
автор: Віталій Назарук