Все уйдут с планеты даже-
Я останусь ждать.
Снег ли,дождь ли снова ляжет
На речную гладь,
Может-солнце опоздает,
Иль проспит и ночь?
Боже,кто все это знает,
Чем же мне помочь?
Я ковчег как Ной построю,
Лилии сорву.
И под нашею горою
Я всю жизнь прожду.
И с улыбкой тебя встречу
В платье кружевном.
И любовь увековечу
В озере лесном.
Все уйдут с планеты.Что же,
Ты меня найдешь.
Скажешь,что я всех дороже.
На руках уснешь.
И не нужно уговоров,
Веришь?Ничего.
Даже долгих разговоров,
Как в старом кино.
Ничего не надо.Знаешь,
Я умела ждать.
Ты останься.Обещаешь?..
Можно помечтать?..
______________________
Ти знаєш-помирають від хвороб,
Страшних,невиліковних,несучасних.
Від досі ще не вивчених мікроб,
Від випадків безжалісних,нещасних.
Та знаєш,що страшніше?Помирать
Від некохання.Навіть від кохання.
Наш вік не знає,де його шукать,
А як знайде-то чи від хвилювання,
Чи від незнання-відречеться вмить.
Та це так страшно,Боже,це так страшно
Його залишить.А душа болить...
А потім так задумано й поважно
Байдужість пошматує,кине геть.
І непотрібне вештається світом.
Можливо-в торбу покладе поет,
І в літери складе він заповітом...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432636
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.06.2013
автор: Відочка Вансель