Душею вирву з хаосу думок,
Мов чистий діамант, безцінне слово,
З цеглинок-слів зросте новий рядок,
З якого вірш почне свою розмову.
Не буде в ньому пафосу прикрас –
Ранковою росою вийде з серця,
І, почуттям примножений встократ,
В мрійливу даль прочинить тихо дверці,
Розтане в нім буденності тягар,
Морозивом липким стече по стінах,
Надії вийдуть сонцем з-поміж хмар,
І в казку обернеться днів рутина.
В похмурім світі тьмяних кольорів,
Де з поглядів сочиться хтива заздрість,
Де вештають з обличчями щурів
Цей віршик – лише купка скромних кадрів,
Для тих же, хто тут щирість пам’ята,
І зло в добрі духовному хоронить,
Втопивши черствість в розмаї октав,
Він стане океаном без кордонів.
Хоч з висоти, крізь гордості вуаль
Не всі знайдуть у вірші тому правди,
Комусь чужа-бо мирна пастораль,
Погляньте: під ногами ті смарагди,
Що їх давно шукаєте дарма,
Вони в пилюку втоптані роками.
Сп’янілі хмелем привидів-оман,
Закопуємо власними ж руками
Пожовклі оберемки давніх мрій,
А варто лиш відкрити ширше очі –
Цвіркун в травичці, в небі журавлі
Невже при цьому в грудях не тріпоче?
Утік за горизонт червоний диск,
Так невмолимо й час для нас втікає,
Ловімо ж свого сонця теплий зблиск,
Допоки він не згас за небокраєм.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432532
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.06.2013
автор: Олександр Обрій