Це вже не вперше трапляється, навіть, не вдруге,
І не у тисячний раз, із чиєїсь вини...
Сонце втомилось, бо піднімалося на Джомолунгму*.
Скоро вершина, трохи віддихатись й знову униз.
Думали ви, що пустило в свідомість коріння?!
Ну, аж ніяк! Ти залИшитись в літі хотів?!
Ні! До зими, що метається у нетерпінні,
Слушної миті чекаючи для холодів.
Літо триває, але, щось не віриться! Літо?!...
Зникне, не знатимеш навіть, чому і куди...
Знову спускається сонце з вершини орбіти,
І на північному схилі свої зоставляє сліди.
Джомолунгма* - тібетська першоназва Евересту.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432498
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.06.2013
автор: Віктор Банар