Як страшно вже не вірити ні в що

Як  страшно  вже  не  вірити  ні  в  що,
Як  страшно  вже  нічого  не  благати.
Не  тих,кого  кохаєш  цілувати.
Не  з  тими  йти  за  руку  у  кіно.
Як  страшно  постарішати  на  рік,
Та  ні,не  зморшки.Ось  душа  присіла,
І  підніматись  зовсім  не  хотіла.
Бо  хтось  їй  словом  крила  всі  обпік.
Як  страшно  жити  в  час,коли  нема
В  душі  молитв  в  людей,немає  Бога...
А  я  писала  замість  епілога,
Що  літом  ще  закінчилась  зима...
Як  хочеться  до  того  дорости,
Щоб  бути  тим,ким  бачать  нас  собаки.
Їм  не  важливі  ні  наші  відзнаки,
Збудовані  і  спалені  мости.
Як  страшно,коли  тільки  лід  в  душі,
Коли  зламати  кригу  не  під  силу.
І  тягнеш  тілом  душу  ти  безсилу,
І  пишеш  знов  для  себе  лиш  вірші.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432454
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.06.2013
автор: Відочка Вансель