1.
Мої думки, мандрівники мої.
Мене ведете в сонячні краї,
Щоб знов на аркуш чистого паперу
Лягли в рядочок мудрі рубаї.
2.
Минають дні. Та, що ж тоді, нехай,
Гляди лишень чогось не прозівай,
Бо непомітно втраченому нині
Не знайдеш завтра ні кінець, ні край.
3.
Любити клявся в горі і в біді,
І був героєм, мабуть, лиш тоді.
Коли ж була потрібна допомога,
Втікав, як миші від кота руді.
4.
Свої хрести несемо на землі
Чи хлібороби ми, чи королі,
Нам кожному судилося це право –
Нести хрести – великі чи малі.
5.
Твоя молитва не піде до Бога,
Коли ти для сусіда просиш злого,
Бо заховавши душу за сім шкур,
Життя стає мізерним і убогим.
6.
Холодні руки легко відігріти,
Хай навіть сніг мете чи віє вітер.
Але нема для лютої душі
Такого сонця в небі, щоб зігріти.
7.
Ти став багатим, все на світі маєш,
Уже і за біду не пам’ятаєш.
Наївшись сито, бідному віддай
Як не хлібину, то хоча б окраєць.
8.
Псують людину гроші, та усе ж
І безгрошів’я, знаю, нищить теж.
Коли в усьому мати добру міру,
Тоді, повір, ніде не пропадеш.
9.
Здобути слави лаври золоті
Ти мав собі найперше на меті.
Та все-таки забув найголовніше –
Лишитися людиною в житті.
10.
Своїм думкам спочинку я не дам,
Моє перо вклоняється словам.
О рубаїв сріблясті влучні стріли!
За них тобі завдячую, Хайям.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431931
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.06.2013
автор: Леся Shmigelska