тишею повітряності
ти
однолітні трави позбираєш вербними
хребтами
матеріями вітру розпалиш
ще(ми)...
в черноземную плоть пальцами
передаешь сигналы «о»
беспомощности и снова укрываешься
от всех отсутствующих
в землю
уже без снов
одначе перебільшення ковтків посну
ще як пів-осад первотліну
заглиб відсутність у
полегкість витримів ночі
заливом осталого стягу
білою лавою угідь
тла…
ты вбираешь текстуру трав
и совершеннолетних листьев
не стараясь стать их частью
сливаешься с кровью рек
не пытаясь продлить свою
жизнь
их теченьем
и больше не видишь ни себя
ни своих отражений
як відстані відбитки
ти ж знаєш
наскільки я стара й
тільки що народжена
наскільки твійностиг
поколеності трав
вбирає мою суть
піт мій вриває поміл течій
боліт і джерела
по...
бездыханных прошлых тел твоих
слышу ново|рождение
и пред|чувствую каждое
утро из глаз твоих
вижу нашу вселенскую
любовь
из прорезей лесных
уст
чутність крові та світлом
ты мое кругосветное единение
с одиночеством природы
моя тьма в пустотелой
безнебной
ночи
ты есть мое слово
внутри
тишины
любовь.
*фоновая композиция –
Sui Generis Umbra «Comayhem»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431753
Рубрика: Лирика
дата надходження 16.06.2013
автор: команданте Че