Чого ж тобі хочеться,
Одинока причино?
Розчинених навстіж вікон,
Зашморгів із натягнутих
Болем обійм?
Вилицясті жінки таки
Знають,
Що краса їх виллється
З першою радістю
Народження синьоокої дитини,
Випещеної через ніч-любов,
Яку ти пам’ятатимеш все життя.
Зробиш з неї капище,
А жертвами будуть – самотні дні.
Правда ж, після шоколаду іншого
І не хочеться?
Але в мені повторами майорять
Твої загорнуті в простирадло
Чуттєвості слова.
І чиєсь «не дорівнятись»
Випалене вже на поверхні свідомості.
Я його притоплюю на дно,
Але воно,мов потопельник,виринає нагору.
Йому теж хочеться трохи світла?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431574
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.06.2013
автор: Олена Ганько