Ти свій хрест несеш по тротуару.
Жінка щось кричить, як завжди, зла.
Ось на тебе, мамочці до пари,
Завищала впісяна мала.
Весь ти, все єство - лиш біль і мука.
В чім тут справа, щось я не усік?
Це ж мені судилася розлука,
Ти ж тепер з коханою навік!
Певно, жінка назви «стерва» гідна:
Вдень роботу без кінця дає,
В ліжку - навпаки, немов фригідна,
А «наліво» спробуй - точно вб’є.
Тісно в курені однокімнатнім,
Грошей ні на що не вистача -
Ти в боргу назавжди неоплатнім
Перед кожним, хто лиш позича...
Господу я шлю хвалу ясную,
Глянувши в баньки твої сумні.
Бив тебе, жаль, мало через тую...
Жаль з нас двох комусь, та не мені.
На твоєї воленьки могилу
Свіжі квіти подумки кладу.
Дякую, що вкрав у мене милу!
Тішся, що здобув... таку біду!
1995
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=43153
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 18.10.2007
автор: Олександр Некрот