а наостанок вечора
підпільно
згорнеш миттєвості і не збагнеш,
що надто стисло тут старіє шепіт
де закапелки вух годують тишу,
ти обіймеш
так само раптом знов.
зазвичай обсяги тікань між нас взаємно,
взаємно відстані навскіс, а десь тепліше.
в тобі собака лиже рани вперто – вдосталь
й мені відрізано репресій кашлем станцій
метро, чиїми сходами без тебе обіймусь.
і наостанок вечора знесиля та
знемрії,
паски безпеки розірвавши, відступлюсь,
ні кроку в спільність, вкотре бігти крізь
причетність млосності до тих поривів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431478
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.06.2013
автор: kappa