і кидаєш слова у воду сирими копійками
твій відбілений голос вирізблює кроки на тілі
так невтомно так вперто тупцює по шкірі
що заміщує вітер себе
на обвуглені покритки-мрії
плаче тихо причинний мій червень
пересіяним вчора раєм
надто слизько хотіти неба
не бинтуючи жодних снів
надто біло вертати в себе
десь спливаючи в зморшках днів
і тавруєш криками диму недочитану вихудлу тінь
вже минають свій порт наші зими
витирають на шибах хвости
світанково роїться прощання
у студеному кулаці
надто зимно хотіти сонця
не втрапляючи в власні сліди
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431257
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.06.2013
автор: Нова Планета