Ми мріємо літати так натхненно!
Здається, крила вже – такі міцнющі…
Та нас гріхи додолу тягнуть, певно.
Не пурхається, бідним, в райський кУщах.
Хіба здолати можна ту вервечку
Гріхів, що хвостиком вчепились в ноги?
Просити вищі сили недоречно
Підняти в небо без перестороги
Упасти каменем, скрутити в”язи
Та не відчути радість від польоту.
Та не почути в небесах відразу –
Давно вже перевищили ви квоту!
Літаємо хоча б у сновидіннях,
В обіймах дядечка Морфея в небі.
Бо він якимсь божественним велінням
Нас не жбурне на землю без потреби.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431052
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 12.06.2013
автор: Ліоліна