А давай... Ти підеш, наче спогад, розбитий до крові,
Як останній листок, упадеш на моє підвіконня.
І залишиш на пам'ять мені вірші кілометрові
І себе в сновидіннях. Хоч, знаєш, вже краще безсоння.
І не хочеться чути фатальних, затертих історій,
Тільки б трохи страждань, щоб відчути твою нескінченність.
Я належу, мабуть, до одної із тих категорій,
Які б'ються об лід, щоб збагнути свою незбагненність.
А давай... Я піду. І заллю твій неспокій чорнилом
Всіх забутих рядків, всіх написаних мною ілюзій.
Я залишусь для тебе розвіяним зоряним пилом.
Я залишуся, чуєш? Бо ми ж із тобою лиш друзі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431047
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 12.06.2013
автор: Fairytale