У часу надто безглузда звичка губити мрії-
(так часто схожі на подих вітру,що рветься вдаль).
Комусь так легко дарують простір обдерті стіни,
когось тривожить до одуріння така печаль.
Я вперто вірю,що ця буденність нас робить - нами,
з смішним дозвіллям (химерним морем своїх принад).
Колись,напевне,було найменше лишатись сильним,
а зараз? Зараз це наче крайність людських дивацтв.
Так різко мода пішла на горду,гидку манірність,
змінились ролі,погасли щирість і простота.
У часу надто безглузда звичка губити мріїї-
без них в житті кожна миля просто буремний шлях.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430841
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.06.2013
автор: Solomia