Твій останній доторк згорнувся у вигляді спогаду.
Сонце набрало рис нерозтраченої повені,
Що едомовим полум’ям розсікає небо на два.
Схил зеленостиглих доріг-краєвидів
Шепoче, що ТАМ можна стріти тебе.
Тільки ж час ріже болем по серцевині мого дерева,
Яке спрагле за шепотінням рідних вітрів.
Недоречність моїх змарнілих обмежень
Відтінюється тільки, коли поряд ти.
І от нівелюються в мені всі суспільні догми,
Все нав’язане зарозумілими людьми.
Казали, що живуть тоді, коли мислять.
А я ж живу лиш тоді, коли чекаю
На прихід довгожданної чарівливої весни,
Яка сипле морозним трепетом
У кольорі твоїх дзеркал душі.
**Едом-червоний
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430689
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.06.2013
автор: Олена Ганько