[img]http://ic.pics.livejournal.com/tetya_motte/12779365/142365/142365_640.jpg[/img]
Місяць.
Тиша.
А я на балконі…
В полоні нічних сорочок, балахонів,
Що пахощі літа навколо нап’яли.
Я полонянка безсоння.
Пропала…
Ніч бубоніла про дещо звабливе.
Проникала у всі закуточки,
Будила.
Задихала часто,
Синіми тінями лізла на ганок,
Вивела сірих котів на паркани…
Плаче Харизма.
Не рано?
Вгамуй мене, ранок,
Гарячність мою остуди.
Чаю пила, -
Не втамувала……
І ще й ці коти!..
Ніч.
Тиша…котячі сонети …
А я на балконі…
розв’язую пута безсоння.
Рахую комети…
Скрипнули двері балконні.
Чую пальці лоскочуть мене там де можна,
Тай вище уже підкрадаються нагло…
Сміюся,
Примружую очі,
Навмисне тебе не впізнаю,
Вцарапну….
А може…
Знайомі вуста цілують у скроню.
Спати, спати, спати…
Бачиш, неквапні мої ноженята,
Ні, сам на руках віднеси!
Скрипнули двері балконні.
Ранок малює осоння.
…підіймається сонях…
10.06.2013р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430567
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 10.06.2013
автор: gala.vita