А може це уже в крові –
Здихати мовчки попід тином?
Смердіти трупом у рові,
Чи з’їсти з голоду дитину?
Невже таки зробили з нас
Німе, тупе, покірне бидло?
Невже дух гідності погас,
Що терпимо бандитське кодло!
В Стамбулі он, якийсь там сквер
Взялися турки захищати.
Мільйони вийшли і тепер
Сквер Гіза в світі будуть знати!
А в нас – пів Києва знесли!
Дніпровський берег захопили!
Спитають внуки – Де були?
Чому мовчали і терпіли?
Та що там сквер, Гостинний двір,
Місць історичних забудови?
Хто вийшов їм наперекір,
Коли нас позбавляли мови?!
Немов в щілинах таргани,
Набити тельбухи і в нори!
Тупі, байдужі барани,
Яких привчили до покори.
Тому «розводять як котят»
Крадуть, фальшують і грабують.
Чому в нас стільки царенят?
Бо владі спротиву не чують!
По своїх кухнях сидимо
Заціпенілі з переляку!
В лайні по вуха живемо,
Тож сам собі за це подякуй!
09.06. 2013 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430508
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.06.2013
автор: Мирослав Вересюк